Кілька десятків друзів і знайомих зібралися у каплиці Варшави, щоб останній раз попрощатися з відомою харківською режисеркою, засновницею та директоркою театру «Арабески» Світланою Олешко, як повідомляє кореспондент Радіо Свобода. У співі оплесків провідали цю творчу особистість в останню путь.
На прощання з режисеркою з’їхалися друзі-актори, які через повномасштабну війну виявилися в Європі, а також поляки, котрі познайомилися зі Світланою вже у Варшаві. Серед присутніх був і її син Іван.
«Світлана була надзвичайно чутливою натурою, і, як багато вразливих людей, вона одягала на себе міцний панцир, щоб захиститися. Театр став її життям. Я не змогла потрапити на прем'єру вистави «Харків, Харків» у Варшаві, але підтримала її пізніше, у березні цього року. Тоді Світлана запитала мене: «Навіщо це все? Навіщо я тут?». Я відповіла їй: «Тільки завдяки тобі Варшава дізналася, ким є Лесь Курбас і Сергій Жадан». Ця вистава досі має величезний успіх, квитків практично неможливо дістати», – розповіла акторка театру «Арабески» Ірина Волошина.
На прощання з подругою вона наділа костюм, створений для останньої вистави Світлани «Харків, Харків!». Цей театральний мюзикл присвячений діяльності театру «Березіль» та його засновнику Лесю Курбасу, а текст до вистави написав Сергій Жадан.
«Коли я приїхала до «Арабесок» студенткою з Полтавщини, мій погляд на світ змінився. Я думала, що в Харкові все буде лише «по-руськи» і ставитимуть Пушкіна, а цього я не хотіла. «Арабески» стали моїм всесвітом. Як студентка, я не мала грошей на квиток, тому разом із другом волонтерила в театрі і за це могла безкоштовно дивитися вистави. Потім Світлана запросила мене грати. Перша вистава, в якій я виступала, була про Голодомор, після чого мене залучали до вистави про Чорнобиль, потім про польсько-українські відносини і про Бандеру. Світлана все життя була незламною бійцем, жінкою-воїном. Вона не могла чинити інакше, як тільки просувати українську культуру через нашу історію», — ділиться акторка Діана Кіпрач.
На прощання з Світланою Олешко до Варшави прибула польська етнографка та антропологиня Малґожата-Марія Бічек, яка познайомилася з режисеркою у 2019 році в Харкові, де вона жила та працювала.
Малґожата вважала Світлану та її чоловіка Міська Барбару своєю другою харківською родиною. «Коли я приїхала до Харкова, спілкувалася російською, і саме Світлана доброзичливо вмовила мене вивчити українську. Вона казала: «Якщо ти хочеш жити в Україні, вивчи українську мову». Справжній україномовний Харків завжди існував, і я швидко зрозуміла, що велика роль у цьому була саме Світлани та Міська Барбари. Театр «Арабески» задавав напрямок, показуючи, що варто піднімати теми, які болять і є незручними», — згадує Малґожата-Марія Бічек.
Останні три роки Світлана Олешко прожила в Польщі, куди переїхала після початку повномасштабного вторгнення. Вона працювала у театрі імені Арнольда Шифмана у Варшаві, де поставила кілька нових вистав.
Світлана померла після тривалої хвороби. Вона дізналася про свій діагноз вже за кордоном і боролася з недугою, але, на жаль, хвороба повернулася. Її поховають у Харкові, поруч з чоловіком Міськом Барбарою, який пішов з життя в жовтні 2021 року.