У Львові, на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря, 27 грудня відбулося перепоховання останків воїна Української Повстанської Армії (УПА) та громадського діяча, члена Української Гельсінської Групи Данила Шумука. Він помер у Покровську в 2004 році і був похований на місцевому цвинтарі. «У Покровську триває війна, і Данило Шумук заслуговує на таке вшанування. Львів — єдине місце, де є такий Пантеон. Я координувала всі організаційні питання з ініціаторами перепоховання, українськими істориками, які зараз захищають нашу країну. Для мене це важливий момент: я повинна відчувати сум, але насправді я духовно щаслива, що його могила тут, і її не знищать окупанти», — ділиться враженнями онучка Данила Шумука, Ніна Калач.
Львівська міська рада надала дозвіл на перепоховання воїна УПА, котрий більше 40 років провів у польських, радянських в'язницях та нацистських концтаборах. Останки Данила Шумука перенесли з Покровська до Львова військовослужбовці 13 бригади Нацгвардії України «Хартія», виконуючи цю місію під обстрілами.
«Це була злагоджена робота кількох військових підрозділів, на місці також допомагала СБУ. Данила Шумука поховали на цвинтарі у південно-західній частині Покровська, що зараз стала зоною бойових дій. Нам було важливо, щоб подальші події не загрожували його могилі — він був людиною, яка найбільше страждала за свої політичні переконання в українській історії. Шумук сидів у в’язницях лише за те, що хотів бачити Україну вільною. Ми не мали права дозволити новітнім варварам знищити його могилу, і керівництво нам у цьому допомогло», — коментує журналіст Вахтанг Кіпіані, один з ініціаторів перепоховання.
Похоронна процесія почалася з молитви у Гарнізонному храмі Львова, де проводять прощання з українськими воїнами з 2014 року. Міська церемонія прощання відбулася на площі Ринок біля Ратуші, де сурмач виконав останню мелодію на честь Данила Шумука, а потім процесія попрямувала до Личаківського цвинтаря. Тут, серед політв’язнів часів СРСР та дисидентів, було перепоховано Данила Шумука.
Данило Шумук народився 28 грудня 1914 року на Волині. Він провів понад 40 років у тюрмах і таборах Німеччини, Польщі та СРСР. У травні 1941 року його затримала радянська влада, вважаючи «братом ворога народу», а з в’язниці перевели до Червоної Армії. Він потрапив у німецький полон, у концтабір для військовополонених у Полтавщині, відомий жахливими умовами. Змог втекти і повернутися додому, де в 1943 році вступив в УПА.
«Данило Шумук не погоджувався з певними діями Служби безпеки (СБ) ОУН — це була спецслужба підпільної організації. В УПА не було в’язниць для агентів, тому ухвалювалися рішення про ліквідацію ворожих агентів. Шумук виступав за гуманність і часто критикував ці дії. Він постійно апелював до людяності», — зазначає дослідник українського визвольного руху Володимир Бірчак.
Шумука було заарештовано НКВД у грудні 1944 року, а в 1945 році засуджено до смертної кари за участь в УПА, проте вирок змінили на 20 років ув’язнення. Він був звільнений у 1967 році, потім жив у Києві, але в 1972 році знову потрапив у в'язницю. На засланні він брав участь у протестах. Його здоров'я серйозно постраждало, і співв’язні звернулися до уряду Канади з проханням сприяти його звільненню.
У 1987 році його звільнили, і він емігрував до Канади, де написав спогади і видав кілька книг. У 2002 році Шумук повернувся в Україну з донькою, оселився у Покровську і помер у 2004 році.
УПА — це військово-політичне формування, яке діяло в Україні в 1942–1956 роках. Основною метою створення УПА було об'єднання націоналістичних збройних груп для створення національної української армії та відновлення незалежності України. УПА боролася за соборність українських земель і з протидією як нацистам, так і радянській владі.
Основними командами УПА були Дмитро Клячківський, Роман Шухевич та Василь Кук. УПА використовувала партизанську тактику, а її озброєння переважно було трофейним. В рядах УПА також служили представники різних національностей — євреї, росіяни та інші.
УПА автоматично воювала на два фронти, проти нацистської Німеччини та радянського режиму, а її діяльність німецька окупаційна влада визнала антинімецьким повстанням. Радянська пропаганда намагалася дискредитувати УПА як співпрацюючих з нацистським режимом. У 2014 році Верховний суд Росії визнав УПА екстремістською організацією, в той час як в Польщі зберігається негативне ставлення до УПА.
Ставлення до УПА в українському суспільстві після незалежності коливається від позитивного до негативного, але після Революції гідності стало домінувати визнання їхньої боротьби за незалежність. З 2015 року воїни УПА мають статус борців за незалежність України ХХ століття. За останніми соціологічними даними, УПА стала символом захисту незалежності для більш ніж двох третин населення України.